Впровадження методів гуманної педагогіки на уроках української мови та літератури для дітей з особливими потребами

Криворізька загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів №1

Вишнева Валентина Андріївна, старший вчитель, вищої категорії

Не даремно гуманна педагогіка говорить, що найважливішим є цінність дитини, її право на розвиток здібностей, закладених в ній від природи. Лише тоді діти можуть працювати натхненно, творчо та з повною віддачею, коли матеріал, який вони вивчають, стає для них життєво важливим і зрозумілим, коли вони відчувають розуміння і любов вчителя. У кожному класі є учні, що мають невисокі навчальні можливості. А коли це спеціалізований клас, у спеціалізованій школі? Де кожен потребує уваги, підтримки? Тоді потрібно оточити увагою кожного учня, котрий прийшов у клас після вихідних і має перебувати у школі п’ять робочих днів, підбадьорити, приголубити дитину з багатодітної чи неблагополучної сім’ї. Саме такі учні найбільше потребують чуйного ставлення і підтримки педагога, індивідуалізації перевірки й оцінювання їхніх знань. Розробник гуманної педагогіки Шалва Олександрович Амонашвілі стверджує: «Ця педагогіка приймає дитину такою, якою вона є, погоджується з її природою і проголошує природовідповідність в якості вищого закону». Звідси бачимо, що вчитель повинен формувати в учнів віру в те, що вони самі здатні керувати своїм життям, допомогти навчитись приймати рішення, розвивати в собі сильні боки характеру, справлятися зі стресами – усе це є підґрунтям розвитку творчої людини, яка спроможна орієнтуватися у сучасному світі.

Хоча відомий педагог Ш.О. Амонашвілі розробляв свою концепцію для учнів молодшої школи, вважаю, що такий підхід потрібен і для дітей, що навчаються у школі-інтернаті. Тому на уроках української мови та літератури досить часто застосовую прийом "обнадійливого співчуття" (за висловом Ш. Амонашвілі), що ґрунтується на щирому переживанні педагогом невдачі кожної дитини й готовності прийти їй на допомогу. Педагог, за переконанням Амонашвілі, має стверджувати в дитині впевненість у тому, що її помилки, а тим більше невдачі в навчанні мають бути не лише поодинокими, а й головне — завжди подоланими. Після виконання важкої вправи або, помітивши, що засвоєння дітьми матеріалу не йде бажаними темпами, потрібно із розумінням промовити, що розумію, що учням нелегко виконувати завдання, тож краще зробити це разом, а наступного разу кожному вдасться зробити це індивідуально. Гуманний підхід до таких учнів полягає у створенні відповідних умов і застосуванні специфічних прийомів під час перевірки й оцінювання. Необхідно знижувати темп опитування на уроках мови та літератури, приділяти увагу вдумливому читанню, підбирати тексти з яскравим прикладом гуманності для вправ з української мови, створювати атмосферу максимальної доброзичливості під час навчання, бо ці діти дуже цього потребують. Також Ш. Амонашвілі наголошує, що педагог зобов’язаний оволодіти системою емоційних засобів, які є складовою частиною техніки кожного уроку. Тепло і доброзичливо сказані слова "так", "молодець", "правильно", "гарно", "продовжуй" тощо надзвичайно благотворно впливають на дитину, на її почуття, настрій, стимулюють її до навчальної діяльності, зміцнюють віру дитини в її сили і можливості як особистості. До невдач учня теж слід ставитися дуже обережно. Висловлюючи зауваження, коригуючи помилки у відповіді, вчитель має дбати про те, щоб не посилювати в дитині почуття невпевненості, тривоги, розпачу, не відлякати її своєю недовірою і сумнівами в успіх, адже зазвичай такі діти й так не дуже впевнені у своїх можливостях. Гуманний вчитель перетворює кожен урок на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроці, для дітей, котрим не вистачає родини.

Спрямовувати зусилля на формування позитивного, стійкого, усвідомленого ставлення учнів до навчального процесу, створюючи емоційно-позитивну атмосферу в класі, вміло допомагати дітям не розчаровуватися, не розгубити впевненості. При цьому виховувати в школярів відповідальність перед колективом за свої успіхи й успіхи класу, вчити їх радіти досягненням інших, переживати радість за успіхи товаришів, використовуючи методи: перевтілення, коли учні можуть відчути себе вчителем, розповідаючи правила однокласникам чи персонажем прочитаного твору, розповідаючи про нього; метод нашіптування думок під час виконання складних вправ чи завдань з мови та літератури, коли дитина невпевнена правильно пише чи ні; метод співтовариства допомагає створити щось нове, дописати або переписати кінцівку твору чи створити нові речення, дібрати необхідні слова; метод домальовування, розвиває креативні здібності, фантазію, мислення, так, наприклад, на уроці літератури можна малювати на папері й за допомогою слів, а якщо щось не виходить допоможе завдання в темряві, коли учень заплющує очі й зосереджується на складному завданні.

Для сучасного вчителя методичні поради українського педагога Василя Сухомлинського щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей складають досить велику цінність, напрями практичної роботи з учнями сприяють формуванню духовного світу особистості. Як писав великий педагог: «Вчительська професія – це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – одна з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці» [5, 206]. Таким чином, творча спадщина Василя Сухомлинського для сучасного педагога є неоціненною. Зокрема великого значення набувають методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовності та моральності особистості дитини. Прислухаючись до думок педагогів, та впроваджуючи методи гуманної педагогіки на уроках рідної мови та літератури ми даруємо дитині віру в свої можливості та радість пізнання, відкриття світу, любові, а не відрази до навчання.

Література

1.Амонашвілі Ш.О. Без серця що зрозуміємо? / Ш.О.Амонашвілі. – Х.: Подільський культурно-просвітительський центр ім.М.К.Реріха, 2002. – С. 11-24.

2.Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников: Экспериментально-педагогическое исследование. / Ш.А.Амонашвили. – М.: Педагогика, 1984. – С.85.

3.Амонашвили Ш.А. Личностно- гуманная основа педагогического процесса. / Ш.А.Амонашвили. – Минск:  Университетское, 1990. – С. 56-75.

4.Сухомлинський В. О. На нашій совісті – людина В.О. Сухомлинський // Вибрані твори.: В 5-ти т. – Т. 5 – К.: Рад. школа, 1977. – 217 с.

5.Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори.